ДПТНЗ "Хотінський професійний _____ аграрний ліцей"Субота, 17.11.2018, 10.25.54

Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Шляхами подвигу і слави наших батьків, дідів | Реєстрація | Вхід
Меню сайту

Пошук

Календар

     Державний професійно-технічний навчальний заклад "Хотінський професійний аграрний ліцей" щиро вітає всіх учасників Другої світової війни, солдатських вдів з 70-річчям Перемоги. Нехай Господь дарує їм довгі літа, міцне здоров’я, нехай панує тепло і затишок у їхніх родинах, щоб прийдешні покоління могли почути правду про ті страшні роки з перших вуст, щоб людство ніколи не допустило повторення трагедії.
       Це свято не затьмариться в віках,
     В цей день завжди нестимуть люди квіти.
     Не обміліє пам’яті ріка,
     В серцях нащадків буде вічно жити.
 
67-РІЧЧЮ ПЕРЕМОГИ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ 
     В ході заходів присвячених 67-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років 28-29 квітня відбулася зустріч учнів державного професійно-технічного навчального закладу "Хотінський професійний аграрний ліцей", Хотінської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів та ДПТНЗ «Сумський центр професійно-технічної освіти». Єднає цю зустріч ім’я Героя Радянського Союзу, уродженця с. Хотінь Сумського району Сумської області Олександра Олександровича Ройченка, який після закінчення Хотінської початкової школи навчався в школі фабрично-заводського на­вчання при Сумському машинобудівному заводі імені М. В. Фрунзе, згодом перейменованій на ПТУ-2, а нині ДПТНЗ «Сумський центр професійно-технічної освіти». 
    Спочатку всі завітали до Хотінської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів де відбулася презентація навчального закладу та екскурсія по шкільному краєзнавчому музею. Учні познайомились з матеріалами і експозицією про події воєнних літ та безпосередньо про О.О. Ройченка. Далі у державному професійно-технічному навчальному закладі "Хотінський професійний аграрний ліцей" відбулася зустріч з головою ветеранської організації с. Хотінь Тверезовським М.К, який поділився спогадами про буремні роки війни.
     Наступного дня всі разом зібралися на літературно-музичну композицію «Згадаємо всіх поіменно», яка відбулася в ДПТНЗ «Сумський центр професійно-технічної освіти». Під час заходу запрошені ветерани Великої Вітчизняної війни, ветерани профтехосвіти розповіли про воєнне лихоліття. Розповіді супроводжувались демонстрацією документальної хроніки подій тих часів. Звучали пісні воєнних років, вірші. До сліз розчулив усіх присутніх вальс у виконанні ветеранів.
     Учасники заходів відвідали музей навчального закладу, познайомилися з роботою пошукового загону «Подвиг», а також на згадку про зустріч отримали подарунки.
      
НАМ БУЛО ПО СІМНАДЦЯТЬ
згадує голова ветеранської організації Хотінської селищної ради Микола Кузьмич Тверезовський
      Щоразу весна знову й знову повертає нас до видатної історичної події – Великої Перемоги 1945 року. І хоча ті роки далеко позаду та їх відлуння й досі живе у наших серцях. А для покоління, яке пройшло через тяжкі страждання, пам’ять про цю війну є невмирущою. ... Нам було лише по сімнадцять років, коли нас поставили на військовий облік. Та в ті часи не запитували кому який вік. Війна. Потрапив я до винищувального батальйону, паралельно ми навчилися знешкоджувати міни. Минуло навчання, що тривало лише 15 днів, потім нам віддали ключі для викручування мінних капсул та встановили норму – мали знешкоджувати по 120 мін. ...
     У Писарівці стояла Червона Армія, а Хотінь зайняли німці, саме тут і проходила передова фронту. Отже, часу не гаяли, бо потрібно було знешкодити тисячі німецьких мін. Наше відділення приступило до виконання завдання. Та не всі його бійці дожили до Перемоги. На цьому завданні загинув мій товариш Михайло Волик. Його тіло розірвало протитанковою міною. Й досі ніхто не знає, як це сталося. Як розірвало, знайшли одну ногу у чоботі і півголови... Мати прийшла Михайлова, забрала останки сина у фартух... Поховали.
     Згодом нас зарахували до 144 запасного навчального полку мінометників. Звідки, через півтора місяці, вийшли ми молодшими командирами-сержантами. Невдовзі потрапили на фронт. До передової нас підвезли вночі. Щоб не розсекретити себе розмовляли ледь пошепки, заборонялося курити. Відразу ж нас розіслали по різних частинах. Мене призначили командиром гармати 62-го гвардійського полку 22-ї гвардійської дивізії. Так я став артилеристом. Це був 1-й Білоруський фронт, кінець 1943 року. Тоді кинули нас на прорив у Прибалтійському напрямку, згодом ми стали Першим Прибалтійським фронтом.
     Йшов 1944 рік. Саме тут я вперше зустрівся з танками. Відчуття дуже жахливе, та командир всіляко намагався нас підтримувати. За цей бій я отримав свою першу нагороду – медаль "За бойові заслуги”.
     Фронт котився все далі і далі на Захід. Довелося побувати і у Східній Прусії і у Польщі. На той час Прибалтійський фронт розформували і я потрапив до 57-го окремого відділення батальйону розвідки. Отримав уперше новий танк. Надійшов наказ прорвати лінію фронту, заглибитися в тил ворога й повністю знищити мости, воєнні заводи. Задачу було виконано. Наближалася довгоочікувана мить. 29 квітня. Останній бій. Можна уявити собі, що в цей час переживав кожен з бійців. Ця картина і душевні порухи запам’ятаються мені на все життя.
     Колони танків рухалися, немов на парад. Оточили Берлін. Три дні й три ночі ми не спали, їли раз на добу й не тому, що не було чого. Мали одну мету – перемогти. Німці всі свої сили кинули на оборону Берліна. Агонія перед поразкою. Першого травня наші частини на центральних вулицях міста.
     Згадую ту мить, коли оголосили капітуляцію. Звідусіль гриміло голосне "Ура!”. Небо рясніло від пілоток, кашкетів. Стріляли з гвинтівок, револьверів, автоматів. Мирні постріли. Прояв радості, який навіть не можна збагнути. Стріляли востаннє у цій війні, хоча бої ще тривали до 15 травня. Але Перемога вже прийшла.
     За штурм Берліна весь наш батальйон отримав ордени і медалі. Я одержав третю бойову нагороду – орден Червоної Зірки. Війна закінчилась. Та ще п’ять років служив у Німеччині.
      Промайнули роки Ще й досі осколки нагадують мені про події того буремного часу. І наостанок скажу: "Миру вам люди! На віки”.
 
ПРО РОБОТУ ВОЛОНТЕРСЬКОГО ЗАГОНУ ДЕРЖАВНОГО ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
"ХОТІНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ АГРАРНИЙ ЛІЦЕЙ"
       Учні державного професійно-технічного навчального закладу "Хотінський професійний аграрний ліцей" вивчають історію Батьківщини, забезпечують зв’язок поколінь, підтримуючи постійний контакт з ветеранами війни, солдатськими вдовами. Запрошують їх на урочисті заходи, які відбуваються в ліцеї. Надають посильну допомогу у вирішенні соціально-побутових проблем. Постійно допомагають їм по господарству, в роботах на присадибних ділянках. Систематично проводяться акції "Доброго ранку, ветеране!”. Учні вітають своїх підшефних зі святами, дарують їм сувеніри, виготовлені власними руками.
      Ліцей організовує зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни, воїнами-інтернаціоналістами, здійснює обстеження їх матеріально-побутових умов.
     Учні ліцею доглядають за пам’ятником загиблим воїнам, приймають участь в озелененні та упорядкуванні території навколо нього, в дні свят приносять сюди квіти.
      В ліцеї створено пошуковий загін "Подвиг”, який налічує 22 учні. Основними його завданнями є:
 - збирання свідчень учасників Великої Вітчизняної війни на Сумщині;
- підтримання зв’язків з місцевим краєзнавчим музеєм;
- використання матеріалів пошуку у навчально-виховному процесі;
- використання зібраних матеріалів при формуванні експозицій, виставок у музеї, бібліотеці;
- упорядкування меморіального комплексу – пам’ятника загиблим воїнам.
 
 ПРО ВІЙНУ ТА ДІДУСЯ-ГЕРОЯ
 Олена Борисівна Просяник (Трофимчук) – викладач ДПТНЗ "Хотінський професійний аграрний ліцей" ,
онука Героя Радянського Союзу О.І. Просяника.
     Війна – це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу цінність на землі – людське життя, вона є трагедією як для переможених, так і для переможців. Тому, мабуть, мій дідусь, Просяник Омелян Іванович, і не любив згадувати про війну. Але у День Перемоги він діставав військову форму з нагородами, і від спогадів нікуди було подітись.
     Звістка про нагородження медаллю "Золота Зірка” та орденом Леніна прийшла до нього у Чехословаччині. З ранку викликали до штабу 2-го Українського фронту. Вість про відзнаку швидко облетіла військову частину. Допомагали збиратися всією ротою: хто гімнастерку новішу позичив, хто чоботи, хто пілотку. Тож перед маршалом Радянського Союзу Георгієм Жуковим з’явився, як говорять, "при повному параді”. Було все: і радість, і хвилювання, і сльози, і вперше спробуваний трофейний коньяк. У цей же день дізнався про те, що буде учасником Параду Перемоги. Вже з Москви зателефонував рідним.
     А через багато років упізнав себе у документальному фільмі: у третьому ряду, високого, міцного, серед тих, хто повергав фашистські знамена на Червоній Площі. А потім настало довге повоєнне життя. Дідусь був великим оптимістом. Умів радіти кожній хвилині буття, любив пісню, гумор, любив дітей і онуків, із захопленням розповідав їм казки. І важко було повірити, що його теплі долоні, які гладили по голівках дітлахів, колись стискали зброю, несли смерть ворогу. Що дорогами війни дійшов до самого Берліну, що поранений, очікуючи смерті, захищав плацдарм на Одері...
      Дідусь не любив підвищеної уваги до себе, не любив користуватися пільгами, хотів бути таким, як усі.
      Нині, вже після його смерті, бережуть пам’ять про героя онуки та правнуки, зберігають фотографії воєнних років, переповідають його розповіді друзям, знайомим, молодому поколінню. І несуть до могили квіти.
 
 * * *
       7 травня 2010 р., напередодні 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні, у с. Хотінь (Сумський район Сумська область) на розі вулиць Поштової та Леніна відбулося урочисте відкриття меморіальної стели на честь двох односельців - Героїв Радянського Союзу Просяника Омеляна Івановича та Доценка Віктора Михайловича, які проживали на вулиці Поштовій. Просяник О.І. удостоєний почесного звання за подвиги в роки Великої Вітчизняної війни, Доценко В.М. – військовий льотчик – вже у післявоєнний час.
      Урочистості організовано місцевою радою за участі директора будинку культури Чернової М.С. та керівника шкільного краєзнавчого музею Литвина М.І. На свято завітали заступник голови Сумської райдержадміністрації Балицький В.П., онуки та племінники героїв-односельців.
       У ході свята урочисті промови перемежовувалися з задушевними піснями воєнних літ. У художній частині активну участь взяли працівники та учні державного професійно-технічного навчального закладу "Хотінський професійний аграрний ліцей", учні Хотінської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
       А мешканці селища все йшли вклонитися героям, несли яскраві весняні квіти.
 
РОЗДУМИ НА СВЯТКОВОМУ КОНЦЕРТІ
 
Сьогодні день весняний, сонячний, іскристий
І односельці всі біля Меморіалу, як завжди…
У клубі гомін – то хвилюються артисти -
Адже, після промов святкових, урочистих
Чекають ветеранів на концерт сюди.
 
І ось вони ідуть поміж рядів у залі,
Хоч сивина на скронях – молодість в душі, а в серці й поготів.
І лине мелодійний дзвін – то ордени й медалі
На грудях мужніх і непереможних вояків.
 
Зал аплодує стоячи героям-ветеранам.
Тут кожен з них шановний і почесний гість.
Шкода лише, що час для всіх нас невблаганний
І з кожним роком в залі більше вільних ветеранських місць.
 
Пісні воєнних літ знов спогади бійцям зачарували
Згадалися криваві ті бої
В яких для Батьківщини перемогу здобували,
Як з рідними відсвяткувати мріяли її.
 
І вижили й перемогли – вони ж бо долі власної обранці,
Й поволі в пам’яті солдатській все зринає…
 І знов палахкотить той вогник у землянці,
І дівчина коханого на березі крутім чекає.
 
А нині треба їм не так уже й багато –
Сердечне слово, добру справу хоч одну,
До труднощів їм, звісно, не звикати.
Вони ж пройшли в боях усю війну.
 
Байдужість душу гірше кулі ранить,
Тож треба, люди, постаратись добре,
Щоб нашу шану, вдячність, допомогу ветерани
Відчули повсякдень, а не лише на свято Перемоги.
 
                                 Коваленко З., працівник ліцею.
Архів записів

Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Copyright MyCorp © 2018
Конструктор сайтів - uCoz